Цим постом хочу поділитись інформацією та дати відповіді на питання,які мені задають.Так,ось.Ми вже два тижні,як дома,а завтра вже місяць після трансплантації.Почуваємось нормально.Чому саме
Білорусія?
-Ну,взагалі я дуже вдячна долі,що звела нас з Татьною Альбертовною Войтко(лікар-пульмонолог,який веде хворих МВ в Мінську),це звісно не відбулося б без знайомства з П'єтро Армані,який саме
нас познайомив...Саме за допомогою консультації рік тому, в Центрі трансплантології,гематології та хірургії м.Мінськ,нам порекомендували вже стати в лист очікування,поки ще є час і є більш
шансів на позитивний результат,хоча ми не перший рік там консультувались.Звісно наважитись на цей крок не легко,але життя стоїть набагато вище ризиків,як на мене.І зараз дивлячись на Андрія,
та як він дихає і не користується кисневим концентратором,серце ,як матері дуже радіє.Ми бачили в клініці пацієнтів після трансплантації,і не одного,вони всі приходили на огляди,на здачу
аналізів,і повірте всі задоволені.Знаю,що попереду нелегкий шлях,але він того вартий.
-Білорусія,країна яка менталітетом подібна до нас,не має мовного бар'єру,а це повірте важливо,коли ти знаходишся в іншій країні.І вибираючи між країнами,звісно ми обрали Білорусію.І там не
настільки великі черги в листку очікування,наскільки я знаю в інших країнах.
-Відношення в клініці до іноземців на найвищому рівні.Ми ні разу не стикнулися з якимись незручностями,і відчували себе як дома,відчували,що ми не кинуті і від усього персоналу відчували
гарне ставлення та турботу.
-Ну і звісно,тепер з певненністю скажу:
Торокальні хірурги Міжнародного центру трансплантології,гематології та хірургії м.Мінськ Шаріпов Шохрат Заріпович,Качук Максим Володимирович,всі торокальні хірурги,анастазіологи,реаніматологи
та весь медичний персонал -Ви наші янголи охоронці.Низький Вам уклін!!!